Український модернізм

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ 19 ПОЧАТКУ 20 СТ.

Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з  давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного  оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською  літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характери- зується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору,  що зумовило й відповідну систему художніх засобів.       Джерелом оновлення і змісту, і форми стала народна поезія. Записи  народних пісень, уміщені у збірниках М. Цертелєва, М. Максимовича,  І. Срезневського, продемонстрували високі художні можливості  народнопоетичного слова. На основі живого народнорозмовного джерела  постала літературна мова першозразок якої подав І. Котляревський у  своїй «Енеїді». Основні творчі методи літератури цього періоду - це  просвітительський реалізм і романтизм; основні жанри -бурлескно-травестійна  поема, байка, балада, соціально-побутова п’єса, сентиментальна повість.    Основні представники - І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко П. Гулак- Артемовський, Є. Гребінка та ін. Григорію Квітці-Основ’яненку належить слава  основоположника художньої прози в новій українській літературі, одного  із засновників жанру соціально-побутової комедії. Прозові твори Квітки  склали дві збірки «Малоросійських повістей» (1834, 1836-1837), до яких увійшли  най-відоміші повісті «Конотопська відьма», Маруся». Славу драматурга  принесли п'єси «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик». Як  письменник Петро Гулак-Артемовський уславився байками та романтичними  баладами, започаткувавши в новій українській літературі відповідні жанри.  Так, хрестоматійною є його байка-казка «Пан та собака» (1818). Гулак- Арте-мовський був також майстром літературного перекладу.  Євген Гребінка писав романи та повісті російською мовою, більшість я ких спіткало забуття. Справжню літературну славу здобув кількісно  невеликим українськомовним доробком - байками. Кілька десятків цих  творів були настільки оригінальними й мовно вишуканими, що стали окрасою  класичної української літератури.      У 40-60-х роках 19 ст. тематика літе-ратурних творів пов’язана з  найгострішою суспільно-політичною проблемою тих років - кріпацтвом і  пошуком шляхів бо-ротьби з ним. Розширюється і поновлю-ється ідейно- художня і жанрова палітра літератури. Утверджується принцип художньої  правди як вірності самому життю, його фактам і типовим образам;  видозмінюється художній погляд на світ і спосіб його зображення - основним  творчим методом став реалізм, який у творчості Т. Шевченка набув  гостро-викривального спрямування. Не втрачає позицій і романтизм.  Провідними жанрами цього періоду були поетичні (Т. Шевченко, П. Куліш,  Ю. Федькович) та прозові (П. Куліш, Марко Вовчок). Центральною постаттю  в літературному процесі того часу є Т. Шевченко.     Після смерті Великого Кобзаря найяскравішою постаттю в літературі став  Пантелеймон Куліш. Поет і прозаїк, історик та літературознавець, журналіст  і громадський діяч, він увійшов в історію культури як невтомний працівник,  подвижник, який намагався збагатити українську літературу новими  жанрами, наблизити до здобутків європейської культури. У зв’язку з цим  непроминальне значення мали його переклади українською мовою Біблії,  творів Шекспіра, Байрона, Гете.      У 70-90-х роках українське письменство зосереджується на соціальних  і психологічних проблемах. Чи не найбільшої слави з-поміж тогочасних  українських письменників зажив Іван Нечуй-Левиць-кий. У творах «Бурлачка» , «Микола Дже-ря», «Кайдашева сім’я» та ін. він змальовував життя й  побут різних верств українського суспільства. Одним з перших в українській  прозі І. Нечуй-Левицький розповів про життя української інтелігенції («Причепа» , «Хмари», «Над Чорним морем»), торкаючись проблеми її зросійщення,  ставлення до селянства тощо. Нечуй-Левицький утвердив в українській  літературі жанр соціальної повісті й соціального роману. Визначне місце в  українському літературному процесі посідав Панас Мирний - автор багатьох  соціально-психологічних романів і повістей. Своєрідним літописом  українського села є його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», головний  герой якого - бунтар-протестант - гине в боротьбі з машиною соціальної  несправедливості.    На межі 19-20 ст. в українській літературі утверджуються нові мистецькі  принципи - нова естетика, нові прийоми, що свідчило про модерністський  переворот. Ознаками нової естетики були естетизм («мистецтво для  мистецтва»), інтелектуалізм, європеїзм, глибокий психологізм, інтерес до  внутрішнього життя й світогляду людини. Виникнення модернізму як течії  стало ознакою зрілості, самодостатності української літератури.      Важливою рисою літературного модерну в Україні було створення жіночої  мистецької традиції. Наприкінці 19 ст. у царині літератури працювала  плеяда українських авторок, найяскравішими з-поміж яких були Леся  Українка та Ольга Кобилянська. Леся Українка - творчий псевдонім Лариси  Петрівни Косач. Світове визнання Леся Українка здобула як драматург- новатор. Для її драм і драматичних поем «Одержима», «Вавилонський полон»,  «Кассандра». «Руфін і Прісцілла», «Оргія», «Кам’яний господар»  характерне використання образів світової міфології, історії та культури,  глибокий інтелектуалізм, утвердження ідеї незламності людського духу.  Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія «Лісова пісня». Леся  Українка відома як перекладач світової класики - Байрона, Данте, Шекспіра.     Західноукраїнська письменниця Ольга Кобилянська в новелах  «Природа», «Меланхолійний вальс», «Некультурна» тонко відтворила злам у  суспільній свідомості, пов’язаний зі зміною становища жінки, її новими  соціальними ролями. Героїні О. Кобилянської - «аристократки духу», які  прагнуть досягнути ідеалу надлюдини, не звер--таючи уваги на суспільні  стереотипи.     Лідерами українського модернізму справедливо вважають Михайла  Коцюбинського та Василя Стефаника. Імпресіоністський характер  властивий творам М. Коцюбинського «Іntermezzo», «Сміх», Цвіт яблуні»,  «Хвала життю». У повісті Fata morgana» органічно поєднувалися риси  реалістичного та імпресіоністського зображення соціальної дійсності.  Імпресіонізм М. Коцюбинського виявлявся у поєднанні краси людини і  природи, про що свідчить його поетична повість «Тіні забутих предків»,  написана на етнографічно-фольклорному матеріалі Гуцульщини.     Слави неперевершеного майстра со-ціально-психологічної новели  зажив західноукраїнський письменник В. Стефаник. Для новел В. Стефаника  характерна неповторність стилю, своєрідність оповідної манери. Автор  начебто жодним словом не виявляє свого ставлення до зображуваних ним  подій, але розповідає про речі, що не можуть лишати байдужими. У новелах  «Новина», «Виводили з села», «Синя книжечка», «У корчмі», «Катруся»,  «Кленові листки», «Стратився», «Бесараби» він змальовує злиденне  життя простих селян - страшне через безвихідь. Однією з тем творчості  В. Стефаника була вимушена еміграція галицьких українців до Канади і США.        Під впливом піднесення національно-визвольного руху на початку 20 ст.  помітно різноманітнилася тематика української літератури. Письменники  все гостріше висловлювали своє ставлення до соціальних проблем. Вони не  обмежувалися лише описом життя людей, а й відображали боротьбу мас із  самодержавним ладом, викривали його нездатність керувати країною.      Прикладом реалістичного підходу в зображенні тогочасного життя  українського суспільства була творчість Володимира Винниченка.  Громадськості запам’яталися його твори «Краса і сила», «Голота», «Талісман» , написані напередодні та під час революції 1905-1907 рр., у яких він  яскраво й психологічно точно змалював мешканців провінційних містечок,  робітників сільського господарства, підприємців, жахи солдатчини та  царських в’язниць. В. Винни-ченко майстерно відтворив гірке життя бідняків,  процес пролетаризації українського села, залишивши нащадкам чимало  образ-ків українського соціального «дна», як, приміром, у творах «Контрасти» , «Хто ворог», «Голота» та ін. З-поміж його героїв - інтелігенти,  революціонери, романтики й циніки... Широкий розголос, зокрема, мали його  «Записки кирпатого Мефістофеля», у яких цинік, щоби бути чесним перед  собою, ладен вчинити будь-який злочин за умови, що він відповідатиме його  почуттям, переконанням та волі.   На початку 20 ст. в українську літературу ввійшов поет-лірик Олександр  Олесь (Кандиба), який був щиро перейнятий демократичними ідеалами.  Заживши слави короля української лірики, він створив чимало віршів  громадянського звучання, у яких революційні гасла поєднав із людськими  почуттями і клопотами буднів.

МОДЕРНІЗМ І ЙОГО СТИЛЬОВІ ТЕЧІЇ

Багатством літературних течій відзначається кінець XIX  - початок XX ст. Вони об'єднані спільною назвою "модернізм" (франц. moderne — сучасний, найновіший). Як конкретно-історичне явище модернізм з'явився у Франції, згодом поширився в інших європейських літературах. У XX ст. він став визначальною особливістю мистецтва.

М. Мокли ця виділяє у вивченні модернізму три етапи. Перший — дожовтневий період і 20-ті роки. В цей час з'являються праці про символізм, їх автори — В. Брюсов, І. Анненський, А. Бєлий. Представники формального методу Р. Якобсон, Б. Ейхенбаум, В. Жирмунський, В. Шкловський зосереджують увагу на футуризмі. У другий період вивчення, а точніше боротьби з модернізмом (1930 1980 pp.), радянські дослідники викривають його за антиреалізм, нехтування соціальними проблемами, естетство ("мистецтво заради мистецтва"), егоцентризм, містику, ідеалізм. Усі ці особливості властиві модернізму. Але М. Моклиця вважає, що "антиреалізм модерністів аж ніяк не варто вважати негативною рисою"1. Модерністи бачили обмеженість реалізму, полемізували з реалістами, утверджуючи свої естетичні принципи. Вони різко виступали проти натуралізму. Побутує думка, що в українській літературі модернізм постав не як заперечення реалізму, не як опозиція, він виростав з реалізму. Модерністи, як і реалісти, іноді оминали політику. Але ж політизація літератури і естетизація політики негативно позначилися на творчості багатьох радянських письменників. До того ж письменник, користуючись правом на свободу творчості, може виявляти або не виявляти зацікавлення політикою чи соціальними проблемами. "Модерністи, — зауважує М. Моклиця, — були естетами, бо у їхньому житті найбільше важило мистецтво. Вони також і формалісти, тому що не тільки шліфують форму твору, а й намагаються усвідомити, як зроблено твір, з яких елементів складається, як ці елементи пов'язані між собою. Чи не тому серед модерністів так багато видатних митців, що вони пошук художнього оформлення задуму підняли на якісно новий рівень?". Звичайно, у кожного митця створи невдалі з формального боку. Без формальних експериментів годі сподіватися на художні відкриття.

Що стосується егоцентризму, то це особливість мистецтва XX ст. Багато митців вважають самовираження визначальним у мистецтві.

Якісно новий етап у вивченні модернізму почався з повернення у літературу видатних письменників XX століття. Значний внесок у вивчення модернізму зробили С. Павличко ("Дискурс модернізму в українській літературі". — К., 1999), Т. Гундорова ("Про Явлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація". — Львів, 1997), Я. Поліщук ("Міфологічний горизонт українського модернізму". — Івано-Франківськ, 1998), М. Моклиця ("Модернізм у творчості письменників XX століття". — Ч. І: Українська література: Навч. посіб. для студ. вищих закладів освіти. — Луцьк, 1999, "Модернізм як структура. Філософія. Психологія. Поетика". — Луцьк, 1998). Можна погодитися з думкою М. Мокли ці, що модернізм є художнім методом, напрямом і стильовою системою. "Метод виявляє типологічні риси, демонструє сутність явища", він "стрижень, вертикаль (парадигма) літературного процесу". "Напрям показує, як ці типологічні риси реалізуються у національному контексті", "стиль — це його форма, горизонталь (синтагма)".

Творчість модерністів має елітарний характер, вона складна для сприйняття, це мистецтво "усвідомлено суб'єктивне". Модерністи виявляють глибоку увагу до підсвідомого у людській психіці. І. Франко, розмірковуючи над відмінністю модернізму від реалізму, писав: "Коли старі письменники виходять від малювання верхнього світу природи, економічних та громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окруженця. Властиво, те окруження само собою їм мало інтересне і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати".

Реалісти змальовують характери як наслідок обставин, модерністи зосереджують увагу на психології людини. Теми, сюжети, образи вони беруть з фольклору, міфології, культурної історії, прагнучи дистанціюватися від реальності.

На відміну від класичного реалізму модернізм яскравіше проявив себе не в прозі, а в поезії. Модерністи виявляють більше зацікавлення універсальним, культурно-історично далеким, ніж реальним. Вони прагнуть створити "нову дійсність", свій неповторний світ. Провідними стильовими прийомами модернізму є потік свідомості, монтаж, який прийшов у літературу з кіномистецтва, використання умовних форм, які створюють ірреальний, неправдоподібний світ. Як відзначає Д. Затонський, "найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву". Творчість модерністів, за спостереженнями Д. Затонського, "є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відповідають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного її душевного настрою". Символ для модерністів — засіб пізнання світу.

Модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. Вони іноді відмовляються від сюжету, художнього часу, простору, дії, персонажів, часто використовують іронію, ілюзію, пародію, ускладнену тропіку. Іспанський мислитель X. Ортега-і-Ґассет писав, що метафора модерністів "межує з чаклунством, вона здається інструментом творчості, який Бог залишив в одному зі своїх створінь, як неуважливий хірург забуває інструмент у животі оперованого. Всі інші наші можливості залишають нас у межах реальності... Найбільше, на що ми здатні, — це комбінувати предмети. Лише метафора дає можливість відірватися від реальності й створити серед реальних речей уявні рифи, безліч островів, що гойдаються на хвилях". Метафора стає для модерністів предметом творчості.

Раціоналістичній пасивності, споглядальності, фаталістичності, які властиві реалізму і натуралізму, модерністи протиставили культ волі, надлюдини, "філософію чину". З волюнтаризмом тісно пов'язана ідеологічність. Модерністи вірили, що людина здатна перетворити світ і творили утопічні ідеї життєвого ладу.

Модернізм у кожній національній літературі мав свої особливості. У формуванні українського модернізму значну роль відігравало не тільки західне мистецтво, але й "філософія серця", споріднена з філософією життя. Західноєвропейські модерністи уникали соціальних і політичних проблем. Українські, за винятком молодомузівців і неокласиків, заангажовані національними питаннями. "Це, — як зауважив В. Пахаренко, — негативно позначилося на художньому, естетичному рівні творів (зокрема у Івана Франка, Лесі Українки, Олеся, Вороного, Володимира Сосюри, Олени Теліги, Василя Симоненка) проте й увиразнювало актуальність, величезне значення і авторитет українського модерного письменства в житті нації, не давало йому (письменству) змізерніти, перетворитися лише на розвагу. Цікавою у цьому контексті є духовна еволюція трьох представників раннього українського модернізму — І. Франка, Лесі Українки та М. Коцюбинського, які починали як реалісти".1

Захоплюючись ідеями соціалізму в молоді роки, І. Франко згодом відкинув теорію класової боротьби, розкрив згубність комуністичної ідеології. Про духовну еволюцію Лесі Українки та М. Коцюбинського свідчать твори "Бояриня", "Fata morgana", "Невідомий".

Модернізм має багато різновидів. Серед них — символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, акмеїзм. Ю. Ковалів та І. Дзюба називають їх течіями. М. Мокли ця символізм, імпресіонізм, футуризм представляє як методи і напрями, акмеїзм і неокласицизм називає етапами розвитку модернізму. У "Літературному словнику-довіднику" імпресіонізм, футуризм називаються напрямами; символізм, імажинізм, акмеїзм, сюрреалізм, експресіонізм, дадаїзм — течіями; неоромантизм, неокласицизм — стильовими хвилями, стильовими явищами. Нам більше імпонує думка тих, які вважають згадані категорії течіями. У західноєвропейських літературах існувала така послідовність течій: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, неореалізм, сюрреалізм. В українській літературі усі ці течії співіснували і в часі, і в творчості письменників. Це пояснюється тим, що модернізм в Україні почав розвиватися пізніше.

У розвитку модернізму можна виділити три етапи: декаданс, власне модернізм і авангардизм. Декаданс (від франц. decadence — занепад) з'явився в період занепаду реалістичної доби наприкінці XIX століття у Франції. Його особливості: відчуття зневіри, втоми, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. Декадентські настрої проявилися у творах таких письменників, як Артюр Рембо, Стефан Малларме, Поль Верлен у Франції, Моріс Метерлінк, Еміль Верхарн в Англії, Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський в Україні, Дмитро Мережковський, Федір Сологуб, Зінаїда Гіппіус, Олександр Блок, Андрій Бєлий у Росії.

Оскільки декаденство характерне для багатьох модерністських течій, його не варто виділяти в окрему стильову течію.

Особливості власне модернізму виявилися у творчості таких письменників, як Франц Кафка, Ернест Хемінгуей, Герман Гессе, Вільям Фолкнер, Габріель Гарсія Маркес, Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Микола Хвильовий, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус. Період власне модернізму тривав від початку XIX століття до 60-х років XX століття.

Авангардизм (від франц. avant — попереду, garde — сторожа, передовий загін) з'явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства, стихійної революційності, руйнування банальної офіційної культури. Авангардисти пародіюють усталені мистецькі цінності, традиційні художні засоби, руйнують межі між мистецтвом для еліти і масовою культурою.

А. Димшиц відзначав, що "справжні авангардисти — художники дуже різноманітні, від майстрів агітації до найтонших психологів — прагнули і прагнуть до підвищеної активності художньої форми з метою найбільш ефективного, найбільш вражаючого втілення ідейного змісту мистецтва".

До авангардизму зверталися Бертольд Брехт, Поль Елюар, Давид Бур-люк, Володимир Маяковський, Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Валер'ян Поліщук. Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, експресіонізм. Традиції авангардизму продовжують літературні групи Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Віктор Недоступ), ЛУГОСАД (Іван Лучук, Роман Садловський, Назар Гончар). Неоавангардизм є завершальним етапом розвитку модерністської доби.

Література для вивчення творчості М. Коцюбинського

1.           Агеєва В. Імпресіонічна поетика М.Коцюбинського // Слово і Час. – 1994. – №9 – №10. – C. 11 – 16.

2.           Агеєва В.Українська імпресіоністична проза. – К.: Наукова думка, 1999.

3.           Агєєва В. М.Коцюбинський // Усе для школи. Українська література. 10 клас. Випуск 2. – К: АртЕк, 2001. – 72 с.

4.           Балабко О. Острів Капрі: відкриття М.Коцюбинського // Київ. – 2006. – №9. – C. 131 – 148.

5.           Балабко О. Острів Капрі: відкриття М.Коцюбинського // Київ. – 2006. – №10. – C. 108 – 132.

6.           Балабко О. Скарб родини М.Коцюбинських // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. –№11. – С. 55 – 56.

7.           Білий птах з чорною ознакою / Іван Миколайчик: спогади, інтерв’ю, сценарії. – К.: Мистецтво, 1991.

8.           Білоус Н., Білоус П. До таємниць художнього слова (Вивчаємо новелу М.Коцюбинського «Intermezzo» та вірш Лесі Українки «Як я люблю оці години праці...») // Українська мова і література в загальноосвітній школі. – 1999. – №3. – C. 19 – 23.

9.           Бобровська Т. «Нестаріючі рум’янці життя...»: Спроба сміхоаналізу, коди повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» через призму меніпеї // Українська мова і література в загальноосвітній школі. – 2004. – №6. – C. 36 – 43.

10.       Бобровська Т. Усмішка сонця: сонячні типи в українській класиці // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №6. – C. 5 – 8.

11.       Борщевський. М. Вивчення творчості М.Коцюбинського в школі. – К.: Радянська школа, 1975.

12.       Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1993.

13.       Веліканова Ю. Засоби діалогізації монологічного тексту в ситуації внутрішнього мовлення (на матеріалі творів М.Коцюбинського) // Східнослов’янська філологія: здобутки і перспективи. – Кривий Ріг, 2003. – C. 290 – 293.

14.       Волощук Л. Кольорова симфонія М. Коцюбинського // Ucrainistica: Зб. наукових праць. – Кривий Ріг: Етюд-Сервіс, 2002. – C. 20 – 25.

15.       Головченко Н. Структурно-стильові домінанти імпресіонізму (До вивчення творів К.Гамсуна «Пан», М.Коцюбинського «Цвіт яблуні», І.Буніна «Легке дихання») // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. – №2. – C. 9 – 15.

16.       Горболіс Л. Про мораль письменника у «Посланнях» М.Коцюбинського до В.Винниченка // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 53 – 58.

17.       Горболіс Л. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. про релігію і мораль // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №1. – С. 144 – 157.

18.       Горболіс Л. Художнє осмислення сакрального у творах М.Коцюбинського «Intermezzo», «Тіні забутих предків» // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №5. – С. 9 – 11.

19.       Горідько Ю. Структурно-стильовий аналіз під час вивчення літературного модернізму в школі. (за новелою «Intermezzo» М.Коцюбинського) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – №2. – C. 17 – 21.

20.       Гребньова В. Світ звуків і барв у новелі М.Коцюбинського «Intermezzo» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 46 – 52.

21.       Грицюта М. М.Коцюбинський. / Літературний портрет. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1961.

22.       Гурдуз А. Повість «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського і роман «Пан» К.Гамсуна у порівняльно-типологічному висвітленні // Слово і Час. – 2003. – №11. – C. 40 – 43.

23.       Гурдуз А. Специфіка творчого стилю М.Коцюбинського в контексті західно-європейського літературного процесу // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №3. – C. 26 – 33.

24.       Демчук О. Урок-літературне дослідження: «Загадка дійових осіб у новелі М.Коцюбинського «Intermezzo» // Українська мова і література в школі. – 2000. – №2. – C. 24 – 25.

25.       Дем’яненко Л. Синтез мистецтв як засіб вираження імпресіоністичного переживання у новелі М.Коцюбинського «Intermezzo» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2010. – №1. – С. 118 – 124.

26.       Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – Львів, 1999.

27.       Єременко Н. Оберіг вічного і прекрасного: Вінницькому літературно-меморіальному музею М.Коцюбинського – 75 // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 178 – 181.

28.       Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688 с.

29.       Жила С. «Тіні забутих предків»: собор муз // Дивослово. – 2000. – №12. – C. 37 – 42.

30.       Жук Н. Михайло Коцюбинський: Семінарій. – К.: Радянська школа, 1966.

31.       Жук Н. Михайло Коцюбинський: Семінарій. – К.: Радянська школа, 1990.

32.       Заболотний О. Вивчення творчості М.Коцюбинського в 10 класі // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. – №5. – C. 47 – 51.

33.       Зленко Г. Забутий знайомий М.Коцюбинського // Слово і Час. – 2003. – №1. – C. 76 – 78.

34.       Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Вища школа, 1991. – С. 232 – 290.

35.       Історія української літератури у восьми томах, т. 5. / М.Грицюта, Н.Калениченко, П.Колесник та ін. – К.: Наукова думка, 1968. – С. 137 – 177.

36.       Історія української літератури у двох томах, т. 1 / М.Бондар, О.Гончар, М.Грицюта. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 509 – 523.

37.       Історія української літератури. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.: У 2 кн.: Підручник / О.Гнідан. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 280 – 352.

38.       Калениченко М. М.Коцюбинський: Життя і творчість. – К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1956. – 270 с.

39.       Калениченко М. М.Коцюбинський: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1984. – 270 с.

40.       Калениченко Н. Великий сонцепоклонник. – К.: Дніпро, 1967. – 47 с.

41.       Калениченко Н. Проза М.Коцюбинського і суміжні види мистецтва // Слово і Час. – 2004. – №6. – C. 3 – 9.

42.       Калесник П. Коцюбинський – художник слова. – К., 1964.

43.       Корогородський Р. Сила забутих предків // Українська мова та література. – 1998. – №37. – жовтень. – C. 2 – 3.

44.       Корогородський Р. Сила забутих предків // Українська мова та література. – 1998. – №36. – вересень. – C. 1 – 3.

45.       Корогородський Р. Сила забутих предків // Українська мова та література. – 1998. – №38. – жовтень. – C. 2 – 3.

46.       Костенко С. Художня майстерність Михайла Коцюбинського. – К.: Радянська школа. – 1969.

47.       Коцюбинський І. На Сіверянській, у Коцюбинського // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 182 – 185.

48.       Коцюбинський М. Твори в 3 томах, т.1. – К.: Дніпро, 1979. – 317 с.

49.       Коцюбинський М. Твори в 3 томах, т.2. – К.: Дніпро, 1979. – 375 с.

50.       Коцюбинський М. Твори в 3 томах, т.3. – К.: Дніпро, 1979. – 287 с.

51.       Коцюбинський М. Твори: В 7 т. – К.: Наукова думка,1973 – 1975.

52.       Коцюбинський М.: Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. / Упор. М.М.Потупейко, Л.Є.Прокопенко. – К.: Радянська школа, 1970.

53.       Кузнецов Ю. «Intermezzo». Оповідання про Аплаксіну // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 168 – 171.

54.       Кузнецов Ю. Мистецтво відкрите у майбутнє: про явище імпресіонізму // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 187 – 191.

55.       Кузнецов Ю. Художня деталь у творах М.Коцюбинського (на прикладі новели «На камені») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 58 – 62.

56.       Кузнєцов Ю. Поетика прози М.Коцюбинського. – К., 1989.

57.       Кузнєцов Ю. «Напоєний соками багатющої землі своєї...» (Творчість М.Коцюбинського в контексті європейського імпресіонізму) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – №5. – С. 25 – 40.

58.       Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. / Проблеми естетики і поетики. – К.: Зодіак-Еко, 1995. – 126 c.

59.       Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській та світовій прозі початку ХХ ст. // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – №3. – С. 56 – 60.

60.       Кузнєцов Ю. Орлик. Слідами феї Моргани. – К.: Радянська школа, 1990.

61.       Кузнєцов Ю. Поезії в прозі – витоки імпресіонізму // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – №1. – С. 185 – 194.

62.       Кузнєцов Ю. Поетика прози М.Коцюбинського. – К.: Наукова думка, 1989. – 89 с.

63.       Кузнєцов Ю. Т.Шевченко і М.Коцюбинський // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – №3. – С. 4 – 6.

64.       Леонтович О. «Дорогий, гаряче любий друже...» (Про взаємини М.Коцюбинського і В.Леонтовича) // Слово і Час. – 2005. – №8. – С. 66 – 69.

65.       Лесик В. Система образів твору (новела М.Коцюбинського «Intermezzo») // Дивослово. – 2000. – №8. – С. 7 – 9.

66.       Логвин Г. М.Коцюбинський – в школі // Українська мова і література в школі. – 2002. – №2. – С. 20 – 23.

67.       Логвин Г. М.Коцюбинський – в школі // Українська мова і література в школі. – 2002. – №3. – С. 18 – 21.

68.       Логвин Г. Ще раз про імпресіонізм у М.Коцюбинського // Дивослово. – 1999. – №4. – C. 3 – 5.

69.       Логвиненко Н. Фольклорно-етнографічні джерела повісті «Тіні забутих предків» // Дивослово. – 1997. – №1. – С. 57 – 60.

70.       Лущик С. Автографи М.Коцюбинського // Слово і Час. – 1992. – №7. – C. 79 – 82.

71.       Лютіна С. Іванове світове дерево: Міфопоетика повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 40 – 45.

72.       Масольський В. Мова і стиль творів М.Коцюбинського. – К.: Радянська школа, 1965. – 125 с.

73.       Михида С. М.Коцюбинський у рецепції рідних та близьких (штрихи до психологічного портрета) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях та колегіумах. – 2005. – №4. – С. 97 – 103.

74.       Молочко С. Симфонія людської душі й природи в новелі «Intermezzo» М.Коцюбинського. Ідея служіння митця народові // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – №3. – C. 18 – 22.

75.       Москаленко М. М.Коцюбинський в оцінці М.Грушевського // Українська мова та література. – 1992. – №2. – С. 90 – 91.

76.       Музей М.М.Коцюбинського в Чернігові. – К.: Мистецтво, 1978.

77.       Музей М.М.Коцюбинського у Вінниці / Путівник. – Одеса: Маяк, 1981.

78.       Павленко М. Над «Книгою споминів» з Михайлиною Коцюбинською // Дзвін. – 2008. – №5 – 6. – С. 152 – 154.

79.       Павличко С. Пристрасть і їда: особиста драма М.Коцюбинського // Сучасність. – 1994. – № 12.

80.       Панченко В. «Шукач незвіданого» // Бібліотечка «Дивослова». – 2005. – №1. – С. 44 – 64.

81.       Панченко В. Під сонцем Криму, під сліпучим оком // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях та колегіумах. – 2001. – №6. – С. 21 – 28.

82.       Панченко В. Я виросла з відчуттям все присутності Коцюбинського // Дивослово. – 1997. – №1. – С. 36 – 37.

83.       Пахаренко В. Імпресіонізм. Експресіонізм // Українська мова і література в школі. – 2002. – №1. – С. 52 – 57.

84.       Пахаренко В. Над берегами вічної ріки // Дивослово. – 1994. – №7. – С. 46 – 48.

85.       Піддубна Р. «Тіні забутих предків» Коцюбинського. Міфоепіка та ліроепос // Слово і Час. – 1992. – №11. – С. 68 – 72.

86.       Піддубняк О. Тернистим шляхом (До історії ювілейного видання у 1929 році повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків») // Дзвін. – 2004. – №11 – №12. – С. 150 – 162.

87.       Погребенник В. Українська література кінця ХІ – поч. ХХ ст. // Українська мова та література. – 1998. – №21 – 24. – червень. – 88 с.

88.       Поліщук Я. І ката, і героя він не любив…: Михайло Коцюбинський: літературний портрет. – К.: Академія, 2010. – 304 с.

89.       Поліщук Я. «Пейзаж людини» від М.Коцюбинського // Дивослово. – 2004. – №10. – C. 44 – 46.

90.       Прач Г. Характер використання імпресіоністичних прийомів у творчості М.Коцюбинського і О.Довженка (на прикладі «Intermezzo» та «Зачарованої Десни») // Східнослов’янська філологія: здобутки і перспективи. – Кривий Ріг, 2003. – С. 42 – 45.

91.       Приходько Я. Коцюбинський-новеліст. – Харків: Прапор, 1965.

92.       Саяпіна Т. Конфлікт буденного й позамежового буття (етюд М.Коцюбинського «Сон») // Слово і Час. – 1999. – №9. – C. 18 – 20.

93.       Семчук Д. «Я не можу розминутися з людиною...» (Естетичні принципи імпресіонізму в новелі «Intermezzo» М.Коцюбинського) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. – №4. – C. 31 – 33.

94.       Стебну И. История одной потаенной любви. – Донецк: «Лебедь», 1999.

95.       Степанов В. Етнографічні образи українців Молдови у творчості письменників ХІХ – ХХ ст. (до постановки проблеми) // Народна творчість та етнографія. – 2002. – №5 – №6. – С. 44 – 50.

96.       Ткаченко І. «Мої дні течуть тепер серед степу…»: «Степ» як психологема в новелі М.Коцюбинського «Intermezzo» // Дивослово. – 2010. – №7. – С. 42 – 46.

97.       Федоренко Є. М.Коцюбинський і М.Горький // Березіль. – 1999. – №5 – №6. – С. 181 – 185.

98.       Федоренко Є. М.Коцюбинський і М.Горький // Дивослово. – 1999. – №1. – С. 7 – 9.

99.       Филипович П. «Цвіт яблуні» М.Коцюбинського. // Филипович П. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1991.

100.   Формонова С. Ключові слова у мовній картині світу М.Коцюбинського. 10.02.01. – українська мова. Автореферат дисертації на здобуття канд. ступ. канд. філолог. наук. – К., 1999. – 22 с.

101.   Хіба це щастя – любити?! (листи М.Коцюбинського до О.Аплаксіну) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 172 – 176.

102.   Циганюк В, Гуменюк Ю. Народознавчі мотиви в творчості М.Коцюбинського. – В.: Поетичне слово, 1997. – 156 с.

103.   Черненко О. М.Коцюбинський – імпресіоніст: образ людини в творчості письменника. – Мюнхен, 1977.

104.   Чопик Р. М.Коцюбинський // Усе для школи. Українська література. 10 клас. – К: АртЕк, 2001. – 64 с.

105.   Чопик Р. М.Коцюбинський: політ метелика / Українське письменство на зламі ХІХ – ХХ ст. – Львів – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 1998.

106.   Шевчук В. Поезія не живе на смітнику // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – №2. – С. 6 – 24.

107.   Шевчук З. «Коні не винні» М.Коцюбинського та «Шоста казка» М.Горького // Слово і Час. – 2002. – №3. – С. 77 – 79.

108.   Шупта-В’язовська О. Художній часопростір як спосіб вираження несвідомого в прозі М.Коцюбинського // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – №12. – С. 102 – 105.

Література для вивчення творчості О.Кобилянської

1.      Бабишкін О. О.Кобилянська: Нарис про життя і творчість. – Львів., 1963. – 191с.

2.      Білоус Н. Феміністична проблематика прози О.Кобилянської // Українська мова і література в школі. – 1999. – №1. – С. 36 – 38.

3.      Бойко В. Читати! Читати! Читати! Штрихи до портрета українських феміністок // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №3. – С. 26 – 28.

4.      Венгер А., Чернюк С. Творчість О.Кобилянської у контексті німецької літератури // Дивослово. – 2006. – №2. – С. 54 – 59.

5.      Вознюк В. Два ранні твори О.Кобилянської // Дзвін. – 2005. – №9. – С. 124 – 125.

6.      Вознюк В. Духовна донька О.Кобилянської // Дзвін. – 2007. – №1. – С. 125 – 131.

7.      Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську. – К.: Дніпро, 1983. – 183 с.

8.      Врублевська В. Емансипатка. – К.: Молодь, 1989.

9.      Гомон Д. По трактування циганської ментальності (повість О.Кобилянської «У неділю рано зілля копала...») // Слово і Час. – 2000. – №1. – С. 83 – 84.

10.  Горбоніс Л. Традиційно-звичаєві погляди гуцулів на природу // Народна творчість та етнографія. – 2004. – №5. – С. 51 – 62.

11.  Градовський А. «Свобідний чоловік з розумом – се мій ідеал» (Феміністичні пошуки Ж.Санд і О.Кобилянської) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №12. – С. 25 – 26.

12.  Гузар З. Вивчення творчості Ольги Кобилянської. – К., 1978.

13.  Гузар З. О Кобилянська: Семінарій. – К.: Вища школа, 1990. – 166 с.

14.  Гундорова Т. О.Кобилянська – О.Довженко: навколо «Землі», або різниця аналогій // Слово і Час. – 1997. – №11 – 12. – С. 57 – 61.

15.  Гурдуз А. «Битви» О.Кобилянська та В.Реймонта (на матеріалі новели «Битва» і роману «Селяни») // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. – №8. – С. 23 – 25.

16.  Гурдуз А. Витоки міфопоетичної парадигми повісті О.Кобилянської «Земля» (міфологеми поля і лісу) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – №5 – №6. – С. 194 – 198.

17.  Демченко І. Мелодія «білої мрії» (О.Кобилянська «Через кладку») // Слово і Час. – 1998. – №11. – С. 16 – 18.

18.  Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Вища школа, 1991. – С. 291 – 332.

19.  Історія української літератури у восьми томах, т. 5. / М.Грицюта, Н.Калениченко, П.Колесник та ін. – К.: Наукова думка, 1968. – С. 177 – 209.

20.  Історія української літератури у двох томах, т. 1 / М.Бондар, О.Гончар, М.Грицюта. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 523 – 533.

21.  Історія української літератури. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.: У 2 кн.: Підручник / О.Гнідан. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 116 – 180.

22.  Каменська І. Семантика натяків у повісті О.Кобилянської «Земля» // Слово і Час. – 2002. – №5. – С. 69 – 70.

23.  Камінчук О. Провісниця українського модернізму // Дивослово. – 2004. – №4. – С. 2 – 5.

24.  Камінчук О. Провісниця українського модернізму // Дивослово. – 2004. – №5. – С. 36 – 39.

25.  Кобилянська О. «Привид», «Людина з народу» // Дзвін. – 2005. – №9. – С. 125 – 128.

26.  Кобилянська О. Слова зворушеного серця: Щоденники. Автобіографія. Листи. Спогади. Статті. – К., 1982.

27.  Кобилянська Ольга в критиці та спогадах. – К., 1963.

28.  Кобилянська Ольга. Життя і творчість. – К., 1969.

29.  Кобилянська Ольга. Людина – К., 1987.

30.  Ковальчук О. О.Кобилянська та її повість «Людина» // Дивослово. – 2002. – №12. – С. 38 – 45.

31.  Кудрявцев М. Повість О.Кобилянської «Земля» у контексті літератури про злочин і кару: філософський аспект // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №4. – С. 37 – 41.

32.  Лебедівна Л. Одвічний пошук гармонії (три іпостасі О.Кобилянської в оповіданні «Valse melancolique») // Слово і Час. – 2003. – №7. – С. 70 – 75.

33.  Лещенко М. Ольга Кобилянська. Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1973.

34.  Матусяк Л. «Пасма золотого не губіть...» (Моральне й національне в новелі О.Кобилянської «Думи старика») // Слово і Час. – 1998. – №11. – С. 13 – 16.

35.  Матусяк Л. Основні громадсько-культурні засади естетичного ідеалу О.Кобилянської // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. – №6. – С. 15 – 17.

36.  Науменко Н. Інтертекстуальність музичного символу в образній структурі тексту // Слово і Час. – 2002. – №11. – C. 20 – 25.

37.  Павлишин М. Авторство і авторитет: О.Кобилянська і канон // Дивослово. – 2003. – №4. – С. 14 – 16.

38.  Панчук Е. Гірська орлиця. Спогади. – Ужгород, 1976.

39.  Тимків Н. Своєрідність авторської позиції в повісті О.Кобилянської «Земля» // Дивослово. – 2005. – №3. – С. 5 – 10.

40.  Томашук Н. Ольга Кобилянська. Життя і творчість. – К., 1969. – 235 с.

41.  Томашук Н. Ольга Кобилянська. Життя і творчість. – К., 1976.

42.  Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово.

43.  Якименко О. Трансформація міфу про вічне повернення у повісті О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала» // Дивослово. – 2008. – №6. – С. 43 – 46.

44.  Яровий К. Тести до теми «О.Кобилянська» // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №4. – С. 26 – 28.